Жiнка, мати, Берегиня
Все прекрасне на землi - вiд свiтла сонця, вiд кохання жiнки, вiд
молока матерi. Суворими шляхами йшла наша Вiтчизна до сьогоднiшньої
свободи i незалежностi. Гордi мужi Київської Русi, князi та воїни,
вiдважнi запорозькi лицарi заступали шляхи ворогам, воювали, боронили
свiй рiдний край. А жiнки тим часом оберiгали домашнє вогнище,
народжували дiтей, омивали рани чоловiкiв-воїнiв, молили Бога. Жiнка
продовжувала рiд людський.
Наче зiткана з сонячного промiння, встає перед нами на путивльському
валу Ярославна, заклинаючи сили природи допомогти її коханому князевi
та воїнам, яких вiн повiв на битву за Русь. Вiрно чекає свого
чоловiка-козака Горпина Чурай, i гiрко оплакує його героїчну смерть.
Символом творчостi та вiрностi стає їхня дочка - Маруся. Чарує нас
своєю красою, нiжнiстю i поетичнiстю Наталка Полтавка Котляревського.
Кохання надихало людей на подвиги i творчiсть. Образ коханої жiнки
оспiвували усi митцi. У кожного своя кохана, але всi разом створюють
узагальнений iдеал української жiнки: нiжної i вiрної, чесної
трудiвницi, надiйної жiнки-Берегинi, що зберiгає в домi тепло.
Свiт завжди благословляє
i сонце, що встає,
i серце, що кохає
(В. Симоненко)
Цiлу галерею жiночих образiв створює Шевченко. Його жiнки - знедоленi
i безправнi, але скiльки душевної краси у наймички - Ганни, що заради
щастя сина вiдмовляється вiд можливостi називатися його матiр'ю.
"Нiчого кращого немає, як тая мати молодая" - говорить вiн.
Матерi вирощували героїв i генiїв, матерi дарували свою любов не лише
своїм власним дiтям, як Марiя Стоян з оповiдання Довженка "Мати".
"Прощайте, мамо! - кажуть їй у останню хвилину пораненi льотчики. - З
вами i вмирати не страшно!" Сердечно говорить А. Малишко про "посивiлу
невмирущу матiр двох десяткiв дочок i синiв" - цiлого загону.
Велике материнське серце прагне вiдiгрiти весь свiт. Скiльки пiсень,
вiршiв, iнших творiв мистецтва присвячено матерi!
Найчастiше образ матерi - образ скромної, але величної душею селянки,
"сивої горлицi", яка "ночей не доспала", що проводжаючи сина в життєву
дорогу "рушник вишиваний на щастя - на долю дала".
Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячує мо ми їй.
Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")
Материнство - синонiм людяностi, добра, самозреченостi. Матiр усе
готова вiддати своїм дiтям. Вклоняється свiт таким матерям, благословляє
це величне i нiжне iм'я - Ненька, Мати, Мадонна! За них, рiдних, билися
завжди з ворогами захисники Вiтчизни. Тож вклонiмося доземно жiнцi,
матерi, яка в тяжкi роки вiйни та у буденнiй працi вмiла бути i
"сестрою-жалiбницею", i "жоною-трудiвницею", що оберiгала i ростила
дiтей, вчила любити добро, правду, людей, несла вiрнiсть "як свiчу
ясну".
I хай збудеться мрiя Тараса про тi часи, коли:
Врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi.
Источник: http://www.parta.com.ua |
