Земля - наша мати
"Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я. Менi
здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки
до землi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок i
степiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiть
складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби
доводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї.
Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!
Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.
Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть.
Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.
I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали "сонцем Полiсся", оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей.
Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов'ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам'ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!
Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!
Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.
Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть.
Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.
I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали "сонцем Полiсся", оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей.
Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов'ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам'ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!