За що я люблю свою школу (3)
Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти
до школи. Збиратися мені недовго - вмитися, причесатися, одягтися
швиденько, прибрати постіль та поснідати - ось я і готовий! Добре, що
матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці
чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні,
поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи.
Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені
здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як
вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої - неначе
пальми на морському узбережжі. Надворі - сніг, а тут - зимовий сад.
Чергові стежать за чистотою і порядком, вчителі молодших класів
забирають своїх малят. Ось і мої однокласники стоять коло вікна, вже
щось обговорюють - мабуть, змагання із боротьби, що відбулися вчора в
школі.
Дівчата теж часу не гають - шепочуться про щось своє. За кілька
хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не
сонна тиша, як вночі, скоріш ділова - кожен займається своєю справою.
Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють лише вчителі.
Ми, дорослі школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачить усім -
і вчителям, і багатьом іншим. Ось, наприклад, прибиральниця Людмила
Миколаївна - швиденько пройшлася із шваброю - і підлога на третьому
поверсі блищить, мов палуба на кораблі.
На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер - з нею вже
возиться наш майстер Віктор Васильович. Віра Антонівна, завгосп,
замінює не дуже чисті гардини, а Олена Олександрівна, чергова з першого
поверху, поливає квіти у величезних квітниках. А ще затишку додає
незрівнянний аромат, шо розповсюджується з їдальні - таких паляниць,
які печуть наші кухарі, ніде більше не скуштуєш.
У нашому класі зараз почнеться найцікавіше - урок хімії. Не розумію,
чому не любить хімію мій приятель Сашко. Правда, йому більше до вподоби
фізика та географія. Багато разів ми з ним сперечалися на цю тему, аж
поки подорослішали й зрозуміли - кожному своє. Мені, наприклад, уроки
хімії, математики та інформатики здаються важливішими понад усе, а ось
Ірина, моя сусідка за партою, дуже полюбляє історію та зарубіжну
літературу. Зате у мене, як не намагався, з літератури більше восьми
балів не виходить. Може, це тому, що я не дуже захоплююся читанням
художніх книжок, а частіше заглядаю до спеціальних. Люблю посидіти з
довідником або почитати старі журнали з хімії. Здогадуюся, звідки це в
мене, - мій дідусь був викладачем хімії у школі робітничої молоді й
багато цікавого розповідав про свою роботу.
Не так давно по телевізору була передача для дітей "Шкільне
містечко", і ведуча запитала: "За що ви любите свою школу?" От я й
замислився: а й справді, за що? Дивне питання. Душею розумію, а словами
передати дуже важко. Інколи думаєш: чи скоро вже канікули, а то все
уроки та домашні завдання, хочеться й відпочити. Ну, частіше такі думки
бувають наприкінці весни, коли вже й сонечко припікає, за вікном пташки
галасують. А потім згадую, як влітку не можу дочекатися початку
занять, і починає снитися школа майже кожну ніч, і хочеться вже чогось
новенького, цікавого, а не тільки м'яча у дворі ганяти та допомагати
батькам на городі.
Мабуть, за те я люблю свою школу, що вона для мене близька й рідна, і
кожен день я відчуваю турботу про себе всіх її працівників. І нехай
мої вчителі інколи вичитують мені за мої пустощі - все ж таки я
хлопець, та ще й не дуже тихий; все одно не можна на них за це
ображатися, бо вони хочуть, щоби я виріс справжньою людиною, тому й не
байдужі до моїх вчинків. Звичайно, я намагаюся виправдати їх довіру до
мене, бо дуже вже хочеться, щоб моя школа коли-небудь у майбутньому
змогла мною пишатися, як зараз пишаємося ми нею.
Источник: http://www.parta.com.ua |
