За що я люблю свій ліцей
Хвилювання... Квіти... Новий портфель... Нові друзі. З цього розпочався
мій довгий шлях навчання у ліцеї. Були, звичайно, тривоги: як
приймуть, що скажуть, але тепер вже все позаду. Я, тримаючи батьків за
руки і весело перестрибуючи калюжі, наближаюся до ліцею.
Я вважаю, що Перше вересня — це обличчя школи. Почалося все так:
оголосили переможців олімпіад та відмінників навчання попереднього
року, потім дуже красиво танцювали вальс старшокласники, а потім ми,
новачки, приймали присягу на вірність Цариці наук. Я найголосніше
кричав: «Клянусь!» і з трепетом очікував, що ж буде далі. А далі
почалось неймовірне: посередині двору розпалили величезне вогнище і
всі, хто вступав до ліцею, підходили до вогню й кидали в нього полинові
гілочки, щоб ніколи не відчувати гіркоти поразок.
А далі були квіти, привітання, усміхнені обличчя вчителів і якийсь уже
рідний мені гамір, відчуття того, що я — частинка цього великого
цілого. І схотілося стати таким учнем, щоб усі мною пишалися. Я дав
собі слово, що ніколи не підведу вчителів, батьків, однокласників, тому
що я — Ліцеїст.
Источник: http://www.parta.com.ua | 
