Пацифізм російської літератури
Иль русский от побед отвык ?
(А. Пушкін)
Щось не дуже віриться у пацифізм... Щоправда, не захлинається і
захватом із приводу воєнних звитяг російська література, але
пацифізм...
Здається, з самого початку ця література віддає перевагу миру. У
знаменитій оді «На день восшествия на престол...» Ломоносов понад усе
ставить «возлюбленную тишину», тобто відсутність звуків битви, війни.
Мріє Пушкін про часи, «когда народы, распри позабыв, в единую семью
соединятся». Гірко запитує Лєрмонтов: «Жалкий человек! Чего он ищет?
Небо ясно, Под небом места хватит всем, Но беспрестанно и напрасно Один
враждует он. Зачем?» Один із найліричніших віршів Нєкрасова
починається словами «Внимая ужасам войньї...» Я вже не казатиму про
проповідь миру, яка є чи не провідною темою багатьох творів Льва
Толстого, від «Козаків» і до «Війни і миру», де війна прямо називається
кримінальним злочином проти людини і людства.
Автор доводить, що війна неприродне явище, що кожний учасник її повинен
щось у собі перебороти, перш ніж стане професійним військовим. Так
бачимо ми Ніколая Ростова у його перший сутичці, коли довелося йому
підпалювати міст. Тут і з'ясувалося, що нормальна людина не може
зрозуміти війну, що їй там уготоване тільки місце. Так переоцінює своє
життя на Праценському горбі і князь Андрій, розуміючи нарешті ницість
поривань до воїнської слави. Війна, за Толстим, відбирає найкраще, що є
в людстві, вона не санітар його, а гробар.
Виходячи переможцями із війни, російські автори не можуть забути про
ціну перемоги. І якщо це пацифізм, то дійсно, російська література
просякнута цією ідеєю.
Источник: http://www.parta.com.ua |