Наші духовні провідники (книга в нашому житті)
Я не пам'ятаю своєї першої книги; здається, вони завжди були поруч зі
мною. І коли я, ще не вміючи читати, розмальовувала їх сторінки, і
коли по декілька разів на день бігала у сусідню дитячу бібліотеку. Я
трепетно люблю книги: нові, що пахнуть друкарською фарбою; старі,
зачитані і клеєні-переклеєні, які бережуть тепло долонь своїх читачів.
Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна.
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить, - писав з пошаною Іван Франко.
У мене навіть існує власний ритуал знайомства з книгою. Спочатку я
беру її в руки, долоні звикають до неї: гладять обкладинку, проходять
легким дотиком по сторінках. Я наче чекаю: чи відповість книжка і мені
своєю довірою та увагою, чи відверто розкриє мені свої таємниці? Дивно,
але іноді серце залишається німим, жодного поруху не відчуваю. "Не
моє", - щось підказує мені, і я чесно відкладаю книжку вбік.
Та частіше на мій дотик книга відгукується радістю, неначе просить:
"Візьми мене! Я тобі розповім так багато цікавого! Повір, ми станемо
добрими друзями!" Я починаю хвилюватися, щось тремтить у душі,
сповненій радісним передчуттям.
Нарешті я розгортаю книгу - і поринаю у світ, який вона розкриває
переді мною. З цієї самої хвилини мені вже важко зупинитися, обірвати
читання, закрити книгу недочитаною. Ясна річ, коли вона велика за
обсягом, коли щось треба терміново зробити, я з сумом залишаю читання:
тут нічого не вдієш. Тоді, здається, десь у потаємних куточках душі
ворушиться несподіваний докір і сором перед книгою, наче обірвав
розмову з уважним і розумним другом, живою людиною, яка, перейнявшись
твоїми турботами, давала тобі найкращу пораду.
Так, я інакше не можу сказати про книгу, бо вона - завжди мій
справжній друг. Друг, який навчить, підкаже, допоможе розібратися у
важких ситуаціях (а як же їх зараз у мене багато). Мій духовний
провідник розрадить мене в сумі, розповість мені про життя інших людей,
покличе в захоплюючу подорож у інші часи і в інші країни. Хай немає у
мого друга рук і ніг, хай не відчуваю я його фізичної сили, але та сила
мудрості, духовної величі, якою він ділиться зі мною, не може рівнятися
ні з чим.
Тому я переконана, що найбільша сила, яку дають книги, - це той
духовний потенціал, котрий стає стрижнем усього життя людини, його
роздумів та вчинків. Кажучи коротко, книги творять людину, навчаючи її
мудрості й доброти.
...Та, на жаль, я помічаю, що люди читають все менше і менше книжок.
Чому? Невже нецікаво? Так, книжку потіснили телеекран і комп'ютер. Так,
книга на прилавках інколи несусвітньо дорога. Так, складні економічні
умови відвертають увагу потенційних читачів, котрі мають приділяти
багато часу здобуванню їжі, далеко не духовної.
Але книги чекають. Вони стоять у крамницях, на бібліотечних полицях і
смиренно чекають на нас, читачів, своїх друзів. їм є про що нам
розповісти, чому навчити. Вони будуть терпляче зберігати свої таємниці,
щоб одного разу радісно віддати їх нам. їм вистачить терпіння чекати
на цю щасливу мить. А чи вистачить нашого життя...
Хліб і книжка. Вічні дві святині,
Що лежать поважно на столі,
Стверджуючи мудрість дум людини,
Безкінечність щедрості землі
(К. Кулієв)
Источник: http://www.parta.com.ua |
