Народний одяг - витвір мистецтва (2)
І сучасний одяг може багато що сказати про свого власника - про його
виховання та прибутки, професію та почуття смаку. Але ще тисячу років
тому одяг був набагато красномовніший. І помиляються автори старих
історичних романів, коли вважають наших предків дикунами, що не ладні
були виготовити гарних зручних речей. Сучасні дослідники стверджують:
ті "грубо зшиті сорочки" на давніх слов'янах сиділи не гірше, ніж їхня
власна шкіра. Усе вбрання було ідеально припасоване до фігури, і -
незважаючи на те, святкове воно було чи повсякденне - оздоблене
вишиванками і прикрасами-оберегами.
Так, у ті давні часи жодна сережка чи намисто не були "абиякі". Вони
були знаками, символами богів-покровителів чи духів предків і несли в
собі примітивну, але могутню, з точки зору давніх слов'ян, магію.
Якийсь атрибут божества чи предка-покровителя забезпечував їхню
присутність і - в разі потреби - допомогу. Оберегами були не лише
ювелірні прикраси - гривні, намиста, персні, а й вишиванки. Жодного
зайвого стібка не робили давні майстрині, але вони прикрашали усі
деталі одягу та взуття.
А оскільки у кожному селі були свої хранителі-предки, в кожній
водоймі - свій водяник, а у полі, лузі та лісі - особливі, свої, хоч і
дрібні, божества, то й вишитий оберіг, що мав закликати на допомогу чи
захистити, був особливий. Він відрізнявся від тих, що вишивали
майстрині з сусіднього села, за кольором і формою. Тому у давнину,
зустрівши зовсім незнайому людину, тре-" ба було лише подивитись на її
вбрання, щоб дізнатись, хто вона і звідки. Тому й було заведено у ті
часи зустрічати "по одежі".
Після прийняття християнства люди поволі забули зміст вишиванок, хоча
й продовжували за звичкою прикрашати сорочки різноколірними
вишиванками. Одяг лишився функціональним - у ньому так само зручно
працювати чи витанцьовувати бойовий гопак - і гарним. Але на вишиванках
кольори та фігури перемішались між собою. І лише ентузіасти-дослідники
можуть сказати, хто й навіщо носив деякі з них, від якого зла хотів
себе захистити.
Тепер це - наче слова забутої мови або ноти мелодії, якої ніколи
ніхто не заграє. Ми, звісно, знаємо, що та мова була дуже складна й
мала безліч відтінків, що та музика була довершена в своїй простоті й
глибині. Але вони належали до зовсім іншого світу, де демократію не
відстоювали, а використовували; де слова "ближче до Заходу" писали лише
на географічних картах.
Источник: http://www.parta.com.ua | 
