Наодинці з природою, або Прощання з Осінню
Як прекрасно йти тоненькою стрічечкою стежини і, забуваючи про все,
розчинятися у величній красі лісу! Він начебто розкриває для тебе свої
обійми, і ти завмираєш у німому подиві.
Тиша захоплює тебе. Ти стоїш нерухомо, немов чекаєш на щось. Але от
налітає вітер, і все відразу оживає. Прокидаються дерева, скидають із
себе сонячне листя — листи Осені і Лісу. Ти чекав їх так довго!
Перебираючи кожний листок, нарешті знаходиш лист, адресований тільки
тобі.
Про що думає Ліс? Про що мріє? Вдивляючись у жовтогарячі прожилки
Кленового листа, можна про все довідатися: Ліс пише тобі про Літо із
сонцем, що сміється, і солов'їні трелі, про весну з її першими квітами,
журавлями і квітучими деревами. Про чарівницю-зиму, що незабаром
прийде, накриє Ліс своїм сніжним килимом, і він заблищить на сонці.
Поки ж Ліс живе в Осені і радіє кожній миті, незважаючи, що плинуть
дні, місяці... І Осінь змінюється. Вона дедалі частіше сумує та плаче
осіннім дощем.
А як чудово сидіти в лісі під ялинкою і спостерігати за сріблистими
краплями! Дощ наповнює ліс неповторною свіжістю. Тобі зовсім не сумно,
навпаки — ти радієш, коли раптом бачиш маленькі різнобарвні гриби, що
непомітно з'явилися під деревом.
Твоя душа злітає високо до небес. І це почуття польоту ти ховаєш
глибоко в серці, щоб донести його до наступної Осені, а може, щоб
пронести через усе життя...
Источник: http://www.parta.com.ua | 
