Мово моя українська!(2)
Мова - то душа народна!
Ти постаєш в яснiй обновi,
Як пiсня линеш, рiдне слово,
ти наше диво калинове,
кохана, материнська мова!
(Д. Бiлоус)
Рiдна мова... Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в
себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, п'янкий запах
рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме
мова - це характер народу, його пам'ять, iсторiя i духовна могутнiсть. У
нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд,
краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i зав'язь. Ще в дитинствi
рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i
чарiв-ний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися
суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати
свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.
Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на
долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або
розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову
такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи,
чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде!
Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не
вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну,
рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у
дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами
гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна
ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не
вивчаючи її.
Українська мова - це барвиста, запашна, нев'януча квiтка, яка вiчно
квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє.
Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом
та запашною рутою-м'ятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз
захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова -
Мова кольорова.
В нiй гроза травнева,
Й тиша вечорова...
Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати,
принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе,
передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i
традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало,
переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує
хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi
й духовна мiць.
Калиновою, солов'їною називають українськi поети нашу мову. Кожен
поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов'ю звеличує
рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рiдна!
Їй гаряче серце
Вiддав я недарма,
Без мови рiдної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей,
нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти,
звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується
повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiд'ємна частка
Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого
вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi. З рiдною мовою
мають зв'язок найдорожчi спогади про перше слово, вимовлене в
дитинствi, почуте з маминих вуст, затишок батькiвської хати, веселий
гомiн дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, пiд якою вперше
зустрiвся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
I там, де звучить рiдне слово,
Живе український народ.
Мова народу - найкращий цвiт, що нiколи не в'яне, а вiчно живе,
розвивається.
Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами i гадюк
чарують". Тож бережiмо рiдну мову, шануймо i розвиваймо, дбаймо про її
чистоту i красу, намагаймося говорити один одному лише добрi слова,
тодi i свiт навколо стане кращим, добрiшим.
Источник: http://www.parta.com.ua |
