Мова - скарбниця духовності народу
Дійсно, мова — це скарбниця духовності, це характер народу. У ній
відбито мого звичаї, побут. Але мова не може існувати відокремлено, і
тут виникає нове поняття — народ. Саме народ дає мові силу й красу.
Народ і мова — поняття нерозривні. І доки живе мова — житиме й народ.
Не стане мови — не стане й народу: він геть розпорошиться поміж дужчими
народами. Недарма пригадуються рядки вірша М. Рильського: «Як парость
виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян.
Чистіша від сльози вона хай буде...» Дійсно, у наших руках майбутнє
нашої мови, а значить — і нашої нації. Саме ми маємо ще час, щоб
возвеличити нашу мову, вивести її на новий щабель розвитку.
Українці! Замисліться, чи не виникає у вас почуття гордості за нашу
країну, коли ви чуєте такі імена — Ярослав Мудрий, Володимир Великий,
Тарас Шевченко, Іван Франко, Соломія Крушельницька. Чи немає в душі
приємного щему, коли па змаганнях підіймається прапор України? То чому ж
ми дозволяємо собі розчаровуватись у нашій мові, забруднювати її
сленговими словами, суржиком? Адже мова — це те, що єднає нас?! Тож, як
казав відомий український поет В. Сосюра:
Ми з нею відомі усюди, усе в ній, що треба нам, є. А хто свою мову
забуде, той серце забуде своє.
Источник: http://www.parta.com.ua | 
