«Нарешті в мене є власна кімната», — подумав я, коли вперше прокинувся
в щойно відремонтованій квартирі, яку мої батьки нещодавно купили. Я
не хотів одразу відкривати повіки, бо боявся, що зараз я розплющу очі, а
там... там буде моя стара кімната, яку ми ділили з моїм братом
Сергієм. Я повільно розплющив спочатку одне око, потім друге — і одразу
ж замружився. Мені здалось, що в кімнаті стоїть якийсь велетень і
грізно на мене дивиться. Я обережно натяг ковдру по самісінькі вуха і
знову розплющив очі. Ха-ха! Та це ж моя нова шафа! Я підійшов ближче до
неї і посміхнувся. Кумедна посмішка віддзеркалилась на полірованій
поверхні.
Я пішов далі оглядати свої володіння, почуваючи себе справжнім царем. І
все, що було в моїй кімнаті, видалося мені таким гарним! І майже новий
стіл, із чудернацьки загнутими ніжками, і стілець, який батько
змайстрував сам, і книжкові шафи, по яких зі скаженою швидкістю бігав
сонячний зайчик. Трохи далі, ліворуч було моє ліжко, а над ним наша
фотографія: тато, мама, я та Сергій на морі. Мені стало приємно від
спогадів, і я пішов привітати всіх та сказати: «Доброго ранку». Але
перед цим я ще раз обвів .поглядом свою кімнату і, задоволено
хмикнувши, тихенько причинив двері.
