Голодний 33-й
"Жить стало лучше, жить стало веселей".
(Йосип Сталін)
... А онде під тином опухла дитина, голоднее мре...
(Т. Шевченко)
Вдумайтесь у ці рядки. Вони належать двом людям-антиподам. Геніальний
Тарас Шевченко правдиво показав увесь трагізм життя українських селян
за кріпацтва. На жаль, ці трагічні рядки стали пророчими й для нашої
новітньої історії, коли в дні розквіту соціалізму в Україні запанував
голод. Болісно ступати стежками пам'яті. Пухли старі і малі, вимирали
роди і села. Кістлява рука смерті ні вдень, ні вночі не випускала своєї
кривавої коси.
Тільки через багато років з'явилися твори, які відкрили нинішньому
поколінню очі на страхітливі події голодомору 33-го, почали друкуватися
архівні документи очевидців тих подій. Острах бере, коли читаєш рядки
поезії М.Будленського "Весна".
Тепер усі знають, що голод планували ще з літа 1932 року. За кілька
місяців увесь хліб у селян забрали. Згадує Г. І. Пасічник із села
Га-лиці, що на Чернігівщині: "За весну 1933 року в нашому селі пройшли 4
хлібозаготівлі. Коли вже вкотре прийшли до нас у хату, мати, щоб
урятувати залишки зерна, розсипала його на печі, прикрила рядном і
поклала нас, трьох дітей, зверху спати. Але коли в хату увірвалися, ми
перелякались, злізли з печі, заховались, а зерно знайшли і забрали". А
за підібраний у полі колосок розстрілювали або давали десятирічне
ув'язнення.
Наприкінці зими 33-го року голод в Україні лютував. Люди в селах їли
мишей, щурів, горобців, траву, борошно з кісток, кору дерев. За рік в
Україні вимерло до 10 мільйонів. А навесні 33-го року почалося
людоїдство. Відбулося 10 тисяч судів над людоїдами. Із спогадів Є. І.
Аврамович з Чернігова: "У 1933 році мене направили на практику в
Ріпкінську лікарню.
Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертався з проханням видати
довідку про смерть родичів, писати в них, що смерть сталася від гострої
серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками зверталася
багатодітна мати. А одного разу міліціонер привів 18-річну дівчину і
приніс усі довідки, що видавались її матері. З'ясувалося, що ця дівчина
та її мати вбили і з'їли всіх молодших дітей. А потім збожеволіла від
голоду дівчина вбила й матір. А коли її варила, сусіди заявили в
міліцію, що з хати чути запах вареного м'яса".
Про пекельні муки і страждання голодування відомо не так вже й
багато. Про це писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном. В
Україні довгий час мовчали. Письменник із діаспори Василь Барка (США),
який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму,
відтворив цю народну трагедію в романі "Жовтий князь". Змогли ми
прочитати цей роман тільки через ЗО років, бо його надрукували лише в
1961 році.
Світ побачив кінострічку "Голод-33", створену сценаристами С.
Дяченком та Л. Танюком за мотивами твору В. Барки. На першому
Всеукраїнському кінофестивалі, присвяченому пам'яті Івана Ми-колайчука,
художній фільм О. Янчука "Голод-33" здобув головний приз.
Нехай же вічно горить свічка пам'яті в нашій Україні, що стала храмом
скорботи за "невинно убіенними" її синами і дочками.
Источник: http://www.parta.com.ua | 
