Дерево у моєму дворі
Я дуже хочу,
щоб мені допомогли відповісти на одне запитання. Але це запитання я
сформулюю у кінці твору.
Я мешкаю у великому місті. У цьому місті багато будинків і мало дерев.
А на моєму подвір'ї росла красива тополя. Я її дуже любив. Навесні на
ній з'являлись ніжно-зелені клейкі листочки. Улітку вона шелестіла
своїм листячком під моїм вікном. Уранці мені було радісно чути той
шелест: наче давній знайомий вітав Мене.
Увечері мені подобалось засинати під її шелест: наче хтось розповідав
мені улюблену казку. Звичайно, тополя шелестіла лише тоді, коли дув
вітерець і на ній було листя. А взимку? А взимку вона мала чудовий
вигляд, вдягнена у шубу з білого снігу. Восени і ранньої весни мені
було шкода її — стоїть зовсім гола! Тільки горобчик чи ворона сядуть на
неї ненадовго. Нудьгують. Нудьгує й тополя. Нудьгую і я.
Але нашому сусіду-пенсіонеру тополя не подобалась. Навесні через той
пух, що на тополі, у нього починалась алергія, тобто він чхав і кашляв.
І от цей дід Петро спиляв тополю. Він спиляв її з почуттям повного
права на це. І ніхто не сказав йому на те жодного слова. І я також не
сказав. Зараз мені соромно за це. Дерева ж дарують нам красу. Дерева
дарують нам кисень, без якого не змогло б існувати життя на нашій
планеті.
Чи не здається вам, що люди повинні саджати дерева, а не знищувати їх.
Чи не так?
Источник: http://www.parta.com.ua | 
