Білка - моя улюблена тварина (твір-опис)
На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві
парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.
Восени ми із мамою гуляли в ботанічному саду. «Дивись, яка краса!» —
раптом зупинила мене мама. Була осінь, листя вже облетіло. Тонкими
гілочками біля самої верхівки великого дерева стрімко пересувалася
білка. Витягуючи тонке руде тільце, розпушивши хвіст, вона легко
скакала з гілки на гілку, з одного дерева на інше. Здавалось, ось-ось
не втримається, впаде. Нічого подібного!
Легко спустившись на землю, білочка підбігла до годівниці. Їх повісили
дбайливі люди. Тут вони залишають зернята, хлібні крихти для птахів та
дрібних звірят. Я затамував подих. Білочка була зовсім близько. Сіла на
задні лапки, а у передніх зажала знайдений горішок. Вона була дуже
пухнаста, руда, а хвостик трохи світліший та сіруватий. На вухах шерсть
китичками. Великими темними очима білочка дивилась просто на мене.
Мить — і вона стрілою помчала стовбуром дуба, знову опинилась на самому
вершечку.
Скільки в її рухах спритності й краси! Білочки у цьому саду звикли до
людей і беруть частування інколи просто з долоні. Мама сказала, що
наступного разу ми не забудемо трохи горіхів для лісової красуні.
Источник: http://www.parta.com.ua | 
