Пам'ятник літературному герою - Твори - Сочинения - Каталог статей - Хочу все знать
Суббота
10.12.2016
23:20
Категории раздела
Сочинения [309]
Твори [200]
Праздники дня
Форма входа
Калькулятор
Переводчик
Поиск
Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Статистика

    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0
    Анализ сайта он лайн
    Мой сайт
    Главная » Статьи » Сочинения » Твори

    Пам'ятник літературному герою

    Пам'ятник літературному герою


    Пам'ятники споруджують не тільки вченим, письменникам, воїнам, але й героям улюблених книг. Можна згадати пам'ятник Тілю Уленшпігелю в Голландії, героям п'єси «За двома зайцями» М. Старицького в Києві. Іноді такий пам'ятник стає символом міста, як стала андерсенівська Русалочка символом Копенгагена. І, на відміну від пам'ятників історичним подіям і різним діячам, пам'ятники літературним героям, як правило, веселі.

    Нещодавно такий смішний пам'ятник з'явився в Харкові, на першій платформі Південного вокзалу. Це — пам'ятник отцю Федорові, персонажу роману І. Ільфа й Є. Петрова «Дванадцять стільців». Він — невдалий конкурент Остапа Бендера і Киси Вороб'янінова. Довідавшись на сповіді про скарби, сховані у сидіння стільця, священик самовільно залишає свою посаду та вирушає на пошуки меблевого гарнітура.


    Під час своєї погоні за стільцями отець Федір об'їздив півкраїни. Побував і в Харкові, звідкіля відправив своїй дружині лист: «Тут, у Харкові, зовсім літо. Місто гамірне — центр Української республіки. Після провінції здається, начебто за кордон потрапив». Столиця так вразила священика, що він порівнював з нею всі наступні міста, куди його заносив пошуковий азарт: «Не подобається мені місто Ростов. За кількістю народонаселення і за своїм географічним положенням він значно поступається Харкову». І далі: «За своїм географічним положенням і кількістю народонаселення місто Баку значно перевищує місто Ростов. Однак поступається місту Харкову своїм рухом».


    Тепер уривки з листа священика дружині викарбувані на низькому постаменті пам'ятника. Отець Федір біжить нам назустріч платформою в пальто, що розвівається, тримаючи в руці чайник (колись на всіх великих станціях стояли спеціальні баки, звідкіля пасажири могли набрати в чайник окропу). Обличчя його сяє простодушним лукавством, усі тяготи і турботи поїздки ще попереду. Це, власне, уже пам'ятник не тільки літературному герою, але й пасажиру взагалі, вічному подорожанину і мандрівникові. Недарма в романі розділ про початок подорожі названий «Муза далеких мандрівок».


    «З тієї хвилини, коли громадянин вступає в смугу відчуження, яку він по-дилетантськи називає вокзалом або станцією, життя його різко змінюється... З цієї хвилини громадянин уже не належить самому собі. Він пасажир і починає виконувати всі обов'язки пасажира...» І отець Федір, відірваний від коренів, що летить по світу перекотиполем, на хвилинку зачепився блискучим чайником за платформу помпезного вокзалу, призупинився та дивиться на вічний людський потік. Нічого не поробиш: «Муза далеких мандрівок приваблює людину».


    Источник: http://www.parta.com.ua
    Категория: Твори | Добавил: Grafinya (11.05.2010)
    Просмотров: 215 | Теги: Сочинение на свободную тему | Рейтинг: 0.0/0
    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]